вул. Миру, 8, м. Бахмут

Новини

21 травня
10:38

Твое токсичне кохання


Ти закохалася…..
 В просто ідеального чоловіка…… І не ти одна від нього в захваті. Всі довкола кажуть, як тобі з ним пощастило. Навіть він сам каже. Та й не тільки це каже. Ще каже, що тобі варто скинути вагу й змінити колір волосся. І навчитися готувати рагу, як його мама. І мовчати в компанії його друзів, щоб не ляпнути дурницю. Ти киваєш і обіцяєш і рагу як треба готувати, і потрібний колір волосся мати, і бути для нього най-най-най. А йому мало? Тоді вітаємо, твій бойфренд – токсичний! Як такого розпізнати розказуємо разом з психологом Катериною Гольцберг в цій статті
1.“З тобою щось не так...”
Ви обоє дивитеся на одну й ту саму сукню. Для тебе вона рожева, для нього – червона. Ну й нехай, здавалося би. Але ні, він буде переконувати тебе, що ти взагалі все в житті неправильно сприймаєш. І реагуєш на все теж неправильно. От, наприклад, ти поцікавилася, що це за дівчину він так міцно обіймав біля офісу. На що він обурено: “Яку дівчину? Тобі все привиділося! Вічно ти чіпляєшся!” Так, тобі привиділося й приснилося. І голос він теж не підвищував на тебе. Це просто він так голосно розмовляє, а ти надто чутлива.
2.“А коли я обіцяв?”
В продовження попереднього він щасливо забуває про всі свої обіцянки й минулі розмови. Наприклад, обіцяв, що ви вихідні проведете разом, а в результаті поїхав з друзями на картинг. Ти ображено кажеш: “Та ми ж наче щось разом планували”. На що він здивовано округлює очі: “Коли це таке було?” І знову – це ти собі придумала, а він нічого такого не казав. Він переконує тебе в цьому щосили, аби зняти з себе відповідальність за промах.
3.“Ти би не помовчала?”
В компанії друзів він просить тебе поменше говорити. А друзям махає на тебе рукою з винуватою усмішкою: “Та що з неї взяти! Зовсім юна ще”. Тобі наодинці каже, що ти “дурненька дівчинка”, якій би не завадило більше дізнатися про ІТ. Бо ти геть не вписуєшся в його тусовку. І він це наче напівжартома говорить і тебе при тому ніжно по голові гладить. Тільки тобі від того легше не стає. “Я його недостойна! Треба терміново щось з цим робити!” І ти починаєш гру “стану для нього кращою”. Але май на увазі, що він тебе обезцінює. І скільки би ти не старалася, буде й далі продовжувати це робити.
4.“У тебе просто нема почуття гумору!”
Сміятися з тебе вже стало його звичкою. Він розказує друзям яка ти незграбна чи як не можеш влізти в улюблену сукню, бо забагато налягаєш на солодощі. Його жартики в усіх викликають регіт. І він отримує купу насолоди від себе, що такий кумедний. Ти просиш припинити, бо тобі не смішно. На що він закидає, що раз всім смішно, а тобі ні, то лиш твоя проблема: “В тебе просто нема почуття гумору!”. Ти ображено захищаєшся і кажеш, що з почуттям гумору в тебе все ок. На що він продовжує шукати приводів, аби довести протилежне.

5. “Ти винна!”
Він звик, що ти усьому даєш раду і слухняно виконуєш усі його вказівки й забаганки. Тому він приходить до тебе і питає де лежать його чисті шкарпетки. Дорослий чоловік питає тебе, де лежать його шкарпетки. А потім ще й вибухає гнівом: “Вічно ти мої речі хтозна-де покладеш!” Так само він сердиться, коли ти недосолила суп або забула купити його улюблене м ясо. Усім своїм набундюченим виглядом він показує тобі, що ти винна. І ти каєшся, переживаєш і просиш пробачення. Навіть за такі дрібниці, як шкарпетки.
6. “І отак ти мені віддячуєш?”
Ви живете на його гроші, і він собі вирішив, що раз так, то може ставити тобі умови що і як робити. Колись сам запропонував кинути роботу. А тепер докоряє, якщо ти по його мірках “неслухняна”. Не так яєчню приготувала, сорочку недопрасувала, погано на вечірці виглядала... Список вимог та очікувань довжелезний, і ти вже й не знаєш, що з ним робити. Як стати ідеальною? Йому ж все мало й мало! Відчуваєш, що ти йому винна, бо живеш за його рахунок. І він не лінується нагадувати тобі про це при кожній добрій нагоді і без неї.
7. “Я не буду з тобою говорити доти...”
Він придумав карати тебе за “неслухняність” мовчанкою. І це ще гірше, ніж він би кричав і бив посуд. Просто ходить і мовчить. Навіть в очі не дивиться, ніби ти порожнє місце. Ти ледь не головою об стіну б єшся, бо таке враження ніби тебе не існує. А якщо ти ще й за його рахунок живеш, то проблема подвоюється. Раз він з тобою не говорить, то й грошей теж не дає. Ти не знаєш, що робити і як припинити цю гру в мовчанку. А тут він раптом ставить умови, при яких знову почне з тобою говорити. “Ти повинна зробити це і те, лиш тоді...” Дуже часто одного лиш вибачення йому мало. Він придумує щось оригінальніше і часто нереальне для виконання.


Якщо ці сім ситуацій трапляються з тобою і регулярно, то пора бити на сполох. Твій бойфренд токсичний! І чим далі, тим гостріше ти це відчуватимеш. Тому задумайся над тим, щоб припинити їх поки не пізно. Ось іще чотири фрази, які обожнюють токсичні партнери: 
“Ти мене не так зрозуміла”
“Я так не робив”
“Ти завжди мене неправильно розумієш”
“Ти ніколи мене не чуєш”………………

20 травня
10:34

Психогігієна професійної діяльності педагога в умовах карантину

Педагоги зараз опинились у нетрадиційному, незвичному для них форматі життя та роботи. Карантин під час пандемії радикально відрізняється від звичайного щорічного карантину під час грипу, перш за все своєю тривалістю.            Зрозуміло, що сьогоднішній карантин не може перетворитись на додаткові канікули. 
Сучасний світ постійно робить нові виклики, тож актуальною є навичка швидко пристосовуватись до змін та проявляти гнучкість. Запровадження інформаційнокомунікаційних технологій в освітній процес – це не данина моді, а умова сьогодення.
Адже вчителю для того, щоб зацікавити учнів, сконцентрувати їх увагу, доводиться конкурувати з добре організованим світом мас-медіа, тому інформаційна компетентність вчителя стає ключовим компонентом майстерності. Чим кращою є підготовка вчителя за цим напрямом, тим легше йому обирати варіанти навчання з можливих. Очевидно, що сьогодні дистанційна освіта продемонструвала низку складних викликів для всіх учасників освітнього процесу – від дефіциту якісного цифрового контенту та інтернет-покриття, особливо поза межами великого міста, до неготовності та небажання частини батьків займатися тим, чим завжди займались тільки педагоги.
На жаль, більшість учасників освітнього процесу не були готові до такого
швидкого розвитку подій. Через введення дистанційного навчання нервують педагоги, батьки, учні. 

Педагоги за короткий проміжок часу мали стати операторами, програмістами, активними користувачами соціальних мереж, перетворивши своє особисте реальне життя в суцільну віртуальну професійну діяльність.
Діти під час дистанційних занять швидко стомлюються, тому що відсутні
реальне спілкування, емоції, соціальні контакти, знижена активність. Учні не
відчувають причетність до шкільної спільноти. Онлайн-урок для них триває дуже
довго, особливо для молодших школярів, їм хочеться рухатись, їм потрібен простір.
Увага стає повільною, а засвоєння матеріалу неефективним. Це турбує педагога, викликає занепокоєння, питання до себе «Може, я щось роблю не так?».
У такому режимі вчитель працює від 4 до 7 уроків. А після проведення уроків
настає «педагогічний колапс». Учні, кожен у зручний для себе час, надсилають
домашні завдання. Після їх перевірки треба знову готуватись до наступного робочого дня. Така підготовка займає багато часу, тому що привернути увагу слухачів онлайн значно складніше, ніж у реальному житті. До того ж, робота за комп ютером – це виклик для здоров я вчителів та учнів. І це тільки незначна кількість проблем та ускладнень, які виникли в педагогів в умовах дистанційної роботи.
Щоб витримати таке напруження, бути спроможним до конструктивної
взаємодії з учнями, керівництвом, батьками учнів, своїми близькими, педагог в умовах сьогодення повинен бути фізично та психологічно здоровим, мати духовний імунітет для протистояння руйнівним зовнішнім факторам. Тому не менш важливо нині піклуватись і про власний психологічний комфорт, аби зменшити відчуття тривоги.
Уміння справлятись із життєвими проблемами, стресостійкість, здатність до ефективної, творчої діяльності є критеріями психологічного здоров я. Надати ефективну й своєчасну підтримку та допомогу своїй родині, близьким, учням, колегам можливо тільки за умови, якщо ти сам знаходишся в «ресурсному
стані» за всіма показниками професійного здоров я, як фізичного, так і
психологічного, піклуєшся про власне здоров я та благополуччя. У цьому сенсі
головним завданням для педагога повинно стати зниження рівня тривоги, страхів,
паніки та підтримка емоційної рівноваги. Намагайтесь організувати особистий
простір; домовтеся, щоб родина поважала та не порушувала психологічні межі.
Виділяйте час «тільки для себе». У цей час робіть те, що дарує вам радість, спокій, задоволення, відновлює ваші ресурси (хобі, медитація, творчість, догляд за собою тощо).
Концентруйтесь на позитиві. Для стимулювання позитивного мислення
доцільно використовувати надихаючі фото та позитивні афірмації (фрази, речення). З давніх часів знайома кожному фраза із притчі про перстень Соломона «Це мине. І це теж мине». Відомий нам вислів Марка Аврелія «Якщо ти не можеш змінити обставини, зміни своє ставлення до них» тощо. Знайдіть для себе інші способи відчувати позитивні емоції. Переглядайте комедії, прослуховуйте музику, займайтеся улюбленими справами.
Інформаційний стрес буває двох типів: інформаційна недостатність та
інформаційна надмірність. Обидва типи інформаційного стресу негативно впливають на психологічне здоров я людини. Отже, під час пандемії слід зважено користуватись інформаційними ресурсами: черпати інформацію з авторитетних і достовірних джерел і в жодному разі не «накручувати» себе зайвою емоційно-руйнівною інформацією з випусків теленовин або соціальних мереж. Дозуйте кількість інформації на день, аналізуйте, мисліть критично. Відокремте те, що знаходиться під вашим контролем, і те, на що ви вплинути не можете.

Одним із значних недоліків дистанційної роботи є те, що не кожна людина має розвинену силу волі й може організувати себе на виконання професійних завдань. Іноді люди, особливо трудоголіки, втрачають відчуття часу та не дотримуються режиму праці й відпочинку.
В умовах карантину та самоізоляції тайм-менеджмент, раціональний розподіл робочого часу та відпочинку стає однією з організаційних умов психогігієни професійної діяльності. Плануйте ваш день, максимально зберігаючи звичний режим професійної діяльності. Криза відчувається тим більше, чим більше порушений звичний уклад життя людини, її традиційний план, розклад.      Організм «хвилюється», подає сигнал у мозок «Щось не те відбувається», починається стрес. Ефективним прийомом тайм-менеджменту в умовах карантину може стати матриця Ейзенхауера. За допомогою матриці визначте й усвідомте, що у вашому житті є важливим, а що не має важливого значення, та вибудовуйте своє повсякдення згідно із цими пріоритетами. Пам ятайте про цінності, що надають сенс вашому життю.
Обов язково дотримуйтесь режиму харчування, питного режиму (не менше 1,5– 2 літрів чистої питної води за добу), режиму відпочинку та сну. Пам ятайте, що в процесі роботи в школі у вас є перерви, обід, час на спілкування з колегами. Не відмовляйтесь від спілкування. Комунікація, соціальні зв язки – це важлива частина життя, і педагоги не є виключенням. Влаштовуйте онлайн-вечірки або онлайнпосиденьки з колегами та друзями.
            В умовах карантину багато часу проводиться з комп ютерами, різноманітними гаджетами, тому кожні 2 години роботи потрібно влаштовувати собі 10–15-хвилинну перерву для відпочинку очей. Роздрукуйте комплекси вправ для очей та з метою нагадування тримайте їх поряд на робочому столі.
           На період зменшення життєвого темпу під час карантину знаходьте час для
рухової активності. Обов язково додайте до свого розкладу провітрювання
приміщень, прогулянки на свіжому повітрі в безлюдних місцях або перебування на балконі. Відсутність рухової активності може призвести до гіподинамії. Як наслідок, знижується вміст кисню в крові, кровопостачання в різні органи, сповільнюються процеси обміну речовин. Допоможіть у цей час своєму тілу: робіть зарядку, фізичні вправи; займайтеся на онлайн-курсах йоги чи медитації, спробуйте самомасаж, контрастний душ та інші засоби, що допоможуть вам розслабитись, а потім додадуть фізичного тонусу і бадьорого настрою. Усе це дуже корисно для імунітету, здоров я.
             До того ж, це забезпечить відчуття продуктивності вашого життя, що теж важливо в кризових ситуаціях. Своєчасно звертайтеся за потрібною фаховою допомогою, якщо відчули тривожні для вас емоційні проблеми. Застосовуйте методи самодіагностики та саморегуляції емоційного стану. Це допоможе вам вчасно підтримати свій психологічний комфорт.

             Чи ви «в нормі»? Чи потрібна вам допомога? Приділяйте увагу своїм почуттям. Намагайтеся не блокувати їх. Важливо розуміти, що з вами відбувається. Не тримайте все в собі. Якщо можна, діліться своїми думками та емоціями з людьми, які здатні вас підтримати. Зверніться за допомогою до працівників психологічної служби, які працюють у вашому закладі, або до тих, кому ви довіряєте. Розмова з близькими чи фахівцем допоможе заспокоїтися та подивитися на ситуацію під іншим кутом.
            Відчувати страх та тривогу в надзвичайних ситуаціях не соромно. Пам ятайте, у вас є право хвилюватись, до того ж хвилюватись щодо здоров я та життя, свого та рідних, – природно, але лише усвідомлюючи це, ви можете розв язати цю проблему.
            Досвід подолання негативних наслідків надзвичайних ситуацій і катастрофоднозначно свідчить: перемагають тільки ті нації, спільноти, групи людей, які в складних умовах виявляють згуртованість, солідарність, взаємну підтримку, співчуття, а спеціалісти, які займаються ліквідацією наслідків, – виявляють високий професіоналізм, професійну відповідальність і етику.
Життя значно довше, ніж карантин. І ми в цьому впевнені, тому що знаємо, що будь-яка пандемія має початок, розвиток, пік та спад. Після виходу з карантину ми змінимо свої думки та ставлення до багатьох речей, ми вийдемо іншими.

19 травня
10:25

Психологічні поради батькам: як зберегти психічне здоров я дітей в період карантину


Пандемія коронавірусу та карантин змінили нашу повсякденність, звичний спосіб життя. Багато сімей опинилися в ізоляції вдома і це не просте психологічне випробування, особливо для тих сімей, в яких взаємодія батьків і дітей була ускладнена далекими відстанями, зайнятістю дорослих, відсутністю щоденного довірливого спілкування.
Емоційний стан: як стабілізувати? У цей непростий період для всіх
помилково вважати, що діти нічого не помічають. Діти часто віддзеркалюють
поведінку батьків, тож вони можуть передавати їм свою тривожність, панічні настрої, страх, безвідповідальність. Батьківська поведінка має транслювати спокій і впевненість, відповідальність, тоді у дитини буде розуміння того, що все вдасться подолати.
У сучасних умовах, як і кожну мить свого життя, людина переживає і проживає багато різних емоцій. У світі науковцями визначено не менше 240 різних емоційнопочуттєвих станів: серед них тривога, страх, роздратування, гнів, сум, радість, захоплення, впевненість, віра, гармонія. В психології прийнято ділити емоції на негативні та позитивні, визнаючи, що всі вони виконують важливі функції в нашій психіці, будучи певним компасом внутрішнього стану і симптомом серйозних емоційних травм, ігнорувати які не можна. Емоційна біль, про яку найчастіше і говорять негативні емоції, сигналізує нам про місце, яке вимагає лікування або про неправильні вчинки.   І, якщо дитина переживає, або демонструє негативні емоційнопочуттєві стани – це сигнал «SOS» батькам, що потрібна допомога. 
Потрібно спокійно поговорити і спробувати зрозуміти, яку саме емоцію переживає дитина, і що спричинило появу саме такого емоційного стану. Навчіть дитину висловлювати власні почуття. Для цього, перш за все, навчіться проговорювати та виявляти свої почуття до неї: «я щаслива(ий), бо…», «мені сумно, бо…», «я рада(ий), що ми разом».
Батькам варто пам ятати, що саме від них, дорослих членів сім ї залежить психічний стан дітей в період карантину. Емоційний стан дитини – це наслідок, результат «роботи» батьків, саме «роботи», адже «мама», «тато», «бабуся», «дідусь» - це найважливіші професії, яким, на жаль, не вчать в університетах, які необхідно здобувати самому. Отже, емоційний стан дитини буде залежати від того, про що будуть говорити з ними батьки, якими словами будуть звертатися до них. 
Важливо слухати і чути кожну відповідь дитини, кожну пропозицію про те, якими справами, заняттями вони б хотіли наповнити кожен день. Тут треба пам ятати, що значної шкоди психіці дитини наносять сварки, бійки між батьками, залежність одного або обох батьків, смерть близької людини, насильство в сім ї. Тому, батькам важливо налагодити взаємостосунки між собою, адже дитина буде спокійною, коли буде бачити мир, повагу взаєморозуміння, толерантність у спілкуванні найрідніших людей.
          
З метою уникнення стресу необхідно пояснити дітям, що є вірус і багато людей хворіє, але й багато виліковується. Водночас наголосити на тому, що є способи, які допоможуть уникнути хвороби: залишатись вдома, частіше мити руки, одягати маски тощо. Батьки мають бути максимально відкритими до запитань і давати правдиві відповіді. Зробіть кілька разів акцент на тому, що «ми у безпеці, що ми невразливі», що «карантин – це не покарання і не канікули». Це час, коли «ми бережемося і бережемо інших».
Дистанційне навчання: в чому проблема? Проблема виникає там, де ми не привчили наших дітей до самостійного навчання. Ми всі виявилися не готові: діти, які звикли до того, що до школи просто потрібно ходити; батьки, перекладаючи всю відповідальність на школу, і сама школа, коли дистанційне навчання зводиться до того, що вчитель надсилає по вайберу посилання на презентацію і пише завдання.
У нових умовах усім необхідний час для адаптації. Мимоволі виникає відчуття того, що все виходить з-під контролю, діти поводять себе гірше і ви нічого не встигаєте. Це нормально. Дайте час собі та іншим членам сім ї на адаптацію, прийняття ситуації. При цьому нагадуйте собі – «ми гарні батьки», «я гарний батько/мати, я впораюсь». Не витрачайте своє здоров я, примушуючи дітей виконувати завдання через силу. Можливо, через певний час, вони самі відчують нудьгу від бездіяльності та потребу в знаннях. Ви можете стати прикладом для своїх дітей, виконуючи робочі завдання, займаючись самоосвітою.
Зазначимо, що карантин – це можливість для підлітків підтягти «хвости», підготуватися до заліків, контрольних, ЗНО, і навіть, допомогти самотнім сусідам похилого віку. Онлайн-платформи пропонують безліч навчальних курсів, спрямованих як на підвищення рівня підготовки зі шкільних предметів, так і з напрямів, які ми можемо віднести до категорії «хобі».
Для того, щоб адаптація до нового формату навчання відбувалась  легше і мотивація до навчання росла, не забувайте хвалити дитину і підтримувати її віру в себе такими словами «Ти молодець», «Дай-но я тобі допоможу», «Ти – моя найбільша цінність», «Ти робиш мене щасливим, коли я бачу..». Вказуйте на всі її успіхи, якими б дрібними вони не були. Уважно вислухайте дитину про усі її труднощі онлайннавчання, спробуйте зрозуміти причину, адже дитина не завжди знає як правильно її сформулювати. Під час вимушеної ізоляції непросто всім, а добрі слова від найрідніших підтримують найкраще!
Як налагодити довірливі стосунки? Важливо використати перебування вдома для налагодження довірливих стосунків з дітьми, адже це найкращий час пізнати і зрозуміти їх внутрішній світ, встановити той важливий контакт, який стане запорукою успішного майбутнього. Моралізування, авторитарний тон розмови, не вміння та не бажання слухати один одного дуже шкодять взаєморозумінню між батьками і дітьми.
Основою невимушеного контакту завжди постає щира зацікавленість батьків усіма справами дитини, вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ я, взаємоповаги, визнання, розуміння та знання своєї дитини. Дорослим важливо пам ятати, що діалог не можна перетворювати у монолог, тобто зосереджуватися на одній особі (собі чи дитині), замість партнерського спілкування. В таких випадках контакт буде втрачений.
Запитайте в дитини: «Як ти себе почуваєш?», «Через що ти ображена?». Уважно слухайте відповіді. Зацікавленість та абсолютна відкритість у спілкуванні – це дуже важливо. Не допускайте відповіді «угу», «ага» і «ну все ж добре?», якщо дитина вам розповіла щось, що її хвилює. Ні, «не все ж добре», якщо це її бентежить. Або навпаки, вона хоче поділитись своєю радістю з вами, й чергове «угу» відбиває потребу розповідати щось батькам. Якщо, наприклад, дитина, грюкнула дверима, чи щось вигукнула, не треба продовжувати спілкування з нею в цей момент. Вона дала ясний сигнал про те, що зараз їй потрібен спокій. І батькам краще заспокоїтись. Всі конструктивні розмови потрібно проводити, коли емоції вляжуться, розум стане більш ясним.
Для кращої взаємодії з дітьми, особливо підліткового віку, рекомендуємо дотримуватися наступних правил:
Звертаючись до дитини, говорити менше, а не більше. У такому випадку у дорослого підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Підлітку потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість перероблювання інформації, ніж у дорослих). Таким чином, якщо потрібно запитати або попросити про що-небудь, спочатку потрібно почекати, принаймні, п ять секунд – доки дитина сприйме більше інформації та, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. А далі говорити коротко і точно, уникаючи тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію.
Говорити доброзичливо, ввічливо і тихо. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов язково зупиниться, щоб послухати. Бути уважним слухачем, не відволікатися на сторонні справи, коли дитина щось розповідає. Слухайте її у два рази більше, ніж говорити самому. Дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися.
Якщо батьки дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто.
Роздратування, агресія моментально передадуться дитині, а в такому настрої
конструктивної розмови не вийде.


Перш ніж щось сказати потрібно встановити зоровий контакт з дитиною.
Дивитися один одному в очі – означає довіряти співрозмовнику та відчувати його настрій. Якщо постійно починати розмову з дитиною методом «очі-в-очі», то спілкуватися буде все легше і легше. Нерідко підліткам буває складно швидко перемикнути свою увагу на запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Дитина і справді може не чути (така особливість уваги в цьому віці). У такому випадку краще зробити
попередження – встановити тимчасове обмеження: «Я хочу з тобою поговорити через хвилину» або «Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини». При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п яти хвилин, інакше підліток просто забуде.
 Ефективною психологічною установкою для налагодження позитивних взаємостосунків з дітьми, незалежно від віку та статі, є така мовна формула: «Я приймаю свою дитину такою, якою вона є незалежно від її здібностей, задатків та поглядів. Вона (тут бажано ім я сина чи доньки) частинка моєї душі, моя кровинка. Вона (тут бажано ім я сина чи доньки) – це я. Я люблю її (тут бажано ім я сина чи доньки) і люблю себе». Повторення такої установки щодня не менше 21 разу  трансформує енергетичне поле взаємодії між вами, і буде сприяти побудові міцних конструктивних і довірливих взаємовідносин.
Дитина має бути впевнена, що за будь яких умов – ви завжди її приймете, вислухаєте, зрозумієте та допоможете. Будьте терплячими, дочекайтеся моменту коли вона сама захоче розповісти вам про своє життя.
Якщо раптом відчуєте незадоволення, гнів до своєї дитини. Замість того, щоб
критикувати, висловлювати незадоволення, кричати – обійміть її.    Рекомендовано обійматись не менше 8 разів за день. Обійми та конструктивний діалог – найкращий шлях до порозуміння. Якщо підліток сторониться прямих обіймів з боку батьків – потрібно набратися насамперед терпіння, перечекати період «колючості», зрозуміти, що відчуває дитина на даний час, дати їй зрозуміти, що батьки завжди підтримають.

Дотики та рукостискання теж є проявом позитивного тілесного контакту між батьками та дитиною. В період кризи підліток розуміє, що він не один, що підтримка завжди поряд, а тому легше долає труднощі, бореться з внутрішніми переживаннями, шукає вихід. Формування дорослої особистості напряму пов язано з методами та способами поведінки батьків з дитиною. Щаслива дитина – та, яка зростає в любові, турботі, увазі та піклуванні з боку батьків!
Ситуація, в якій ми опинились, вимагає витривалості, а її ніде взяти, окрім як у собі. Знайте, внутрішніх ресурсів у нас достатньо для повноцінного життєіснування, розвитку та самореалізації в будь-яких умовах! І пам ятайте: ми дітям не потрібні 24години на добу, їм треба побути самим, без нас, ми не аніматори в їхньому житті.
Треба дати дітям можливість самим організувати себе. Налаштуйтеся, що ми вийдемо з карантину більш близькими та адаптованими до життя .



18 травня
10:46

Якщо дорога вам людина зазнає жорстокого поводження, інколи дуже важко зрозуміти, що робити

Якщо дорога вам людина зазнає жорстокого поводження, інколи дуже важко зрозуміти, що робити. 

Ви можете інстинктивно прагнути "врятувати" їх із цих стосунків, але це не так просто. Зрештою, людина може залишатися у стосунках із кривдником через різні причини.
Жорстоке поводження нерозривно пов язане із владою та контролем, отже, один із найважливіших способів допомогти людині, яка перебуває у стосунках з кривдником – подумати, як ви можете допомогти їй вирішувати за себе. Крім цього, можна підтримати їх такими способами:

Визнайте, що вона чи він перебувають у дуже складній та лячній ситуації, вислуховуйте та підтримуйте.
Дайте їм зрозуміти, що агресія партнера – не їхня провина. Запевніть, що вона чи він не самотні, і що їм є до кого звернутися за допомогою та підтримкою. Їй чи йому може бути складно говорити про випадки насильства. Скажіть, що до вас можна звертатися за допомогою у будь-який момент, коли це знадобиться. Можливо, більш за все їй чи йому потрібен хтось, хто повірить та вислухає їх.

Не судіть.
Поважайте рішення вашого друга чи родича. Людина може знаходити безліч причин зберігати відносини із кривдником. Можливо, вони багато разів залишатимуть кривдника і знов повертатимуться до нього. Не критикуйте її чи його рішення, не намагайтеся викликати почуття провини. У цей час вона чи він ще більше потребуватимуть вашої підтримки.

Якщо він чи вона розірвали деструктивні стосунки, продовжуйте підтримувати їх.
Ваші близькі все одно можуть почуватися засмученими і самотніми, коли ці відносини розірвано. Йому чи їй потрібен час, щоб пережити сум розставання, і ваша підтримка в цей час особливо багато важить для них.

Заохочуйте проводити час не тільки з партнером, але й із друзями та родичами
Підтримка надзвичайно важлива, і що більше вона чи він відчуватимуть підтримку людей, які їм небайдужі, тим простіше їм буде зробити те, що потрібно для того, щоб забути партнера, який кривдив їх, та залишатися у безпеці. Пам ятайте, що ви можете зателефонувати на гарячу лінію, щоб одержати інформацію про мобільні бригади соціально-психологічної допомоги.

Допоможіть розробити план безпеки.

Заохочуйте отримати кваліфіковану допомогу.
Знайдіть місцеву установу, що займається проблемою сімейного насильства, яка надає консультування. Якщо вона чи він мають піти до поліції, суду чи адвоката, запропонуйте супроводжувати їх за для моральної підтримки.

Пам ятайте, що ви не можете "врятувати"
Хоча вам, можливо, тяжко дивитися на те, як близька вам людина страждає, зрештою, саме вона чи він повинні приймати рішення щодо того, що їм робити. Важливо, щоб ви підтримували її чи його незалежно від прийнятого ними рішення, і допомогли знайти спосіб жити у безпеці та мирі.

Телефони, за якими можна отримати кваліфіковану допомогу 
у м.Бахмут, Часів Яр, Соледар та Бахмутський р-н:
т. +38(066)0760236, +38(093)9495367

14 травня
11:02

Вшанування жертв геноциду

18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Український інститут національної пам яті підготував  матеріали та архівні фото, присвячені цій темі.
 
 
Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.
 
Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
 
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
 
Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.
 
Під час червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.
 
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.
 
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.
 
Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.
 
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
 
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
 
З часу проголошення незалежності Україна взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року Закон України “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”.

Страница 1 из 38
← Предыдущая
1 2 3 4